ИСТОРИЯ РОССИИ
Мультимедиа-учебник
Главная Новости О нас Статьи Форум Анекдоты
Russian History  
Вы находитесь: Главная arrow Статьи arrow Статьи по истории России arrow Г.А.Потемкин
 
История России: XX век
Пользователь

Пароль

Запомнить меня
    Забыли пароль?
Вы не зарегистрированы. Регистрация
История России: XIX век

Rambler's Top100

Г.А.Потемкин
Із середини Х1Х ст.. зародилася версія про Г.О. Потьомкіна як про \"бездарного воєначальника\", \"заздрому тимчасовому правителі\", \"сибариті, що проводить час у нудьзі й ліні\", \"фавориті, обсипаному милостями імператриці\"1. Однак щира роль цього чудового державного й військового діяча Росії, талановитого адміністратора й дипломата дає йому незаперечне право на видатне місце в історії Росії й історії міста Одеси. \r\nЗ 1774 року до своєї смерті в 1791 року Потьомкін був співправителем Катерини II, визначаючи всю внутрішню й зовнішню політику Росії. Будучи людиною російської культури й глибоко розуміючи національні завдання й інтереси, він робив на Катерину II, німку за походженням, відповідний вплив. Масштаб особистості й розмах діяльності Потьомкіна особливо яскраво виявився в керівництві Військовою колегією в 1774-1791 роках, освоєнню Причорномор\'я в 1776-1791 роках та в російсько-турецькій війні 1787-1791 року. Саме діяльності ясновельможного князя в Північне Причорномор\'і присвячена наша стаття. Безумовно, освоєння нашого краю, будівництво міст його військове зміцнення й економічний розвиток – це значною мірою робота Г. О. Потьомкіна2. Діяльність князя, як ми вже підкреслили, була в виший ступені різнобічною, тому ми зупинимося на деяких найбільш істотних її аспектах.\r\nПерш, ніж почати розгляд його діяльності, звернемося до джерел. Власне кажучи, до того, що підштовхнуло Г. О. Потьомкіна бути яскравим прибічником політики Катерини II стосовно даного регіону. Якщо під керівництвом Петра I була вирішена перша з головних зовнішньополітичних завдань, що стояли перед країною ще із часу утворення Російськоі централізованої держави - оволодіння виходом до Балтійського моря, то під керівництвом князя Г. О. Потьомкіна була вирішено друге завдання - закріплення Росії на берегах Чорного моря й освоєння величезних родючих територій Півдня Росії. Дане питання давно цікавило правителів імперії: просунути південні границі держави до його природних меж, тобто до берегової лінії Чорного моря із Кримом і Азовським морем і до Кавказького хребта. Саме закріплення Росії на берегах Чорного моря, стає однієї з головних зовнішньополітичних концепцій у діяльності Катерини II3.\r\nМи не будемо вдаватися в міжнародні відносини, політичні дуелі, військові коаліції тощо. Коротко торкнемося лише завдань і характеру зовнішньої політики Росії, що грає немаловажну роль в розгляді даної проблеми. \r\nЗабезпечення виходу до Чорного моря, необхідність у якому потребувало:\r\nПрагнення економічного розвитку Росії, через це, придбати нові землі на Півдні, а головне, забезпечити контроль над устями рік, що впадають у Чорне море, домогтися права вільного проходження флоту через протоки Босфор і Дарданелли з метою розвитку торгівлі. (Особливо насущної це завдання ставало з розвитком ринкових відносин і ростом попиту на сільськогосподарську продукцію в Європі;\r\nПрагненням зміцнити воєнно-стратегічні позиції на південних рубежах, а із цією метою створити свій власний військовий флот на Чорному морі й ліквідувати постійне джерело небезпеки, з боку васала Османської імперії - Кримського ханства.\r\nГеополітичними міркуваннями Катерини II, що надихаються теорією \"Москва - третій Рим\" і заснованими на активізації боротьби поневолених Туреччиною християнських і слов\'янських народів, що розраховували на підтримку Росії.\r\nПротистояння Англії й Франції, які не бажали посилення Росії, протистояли росту її впливу в Європі. Крім вище зазначеного протистояння, Росію на зіткнення з османами штовхали підступи французького двору і їхніх послів при султанах4.\r\nРішення поставлених завдань, з одного боку, мало прогресивне значення, тому що відповідало національним інтересам Росії, а, з іншої, зміцнювало самодержавство, вимагало величезних витрат і жертв із боку народів Росії, підсилювало екстенсивний характер розвитку російської цивілізації. При цьому в зовнішній політиці Росії вигадливо сполучалося прагнення забезпечити безпеку своїх границь, з потребою в завоюваннях. Країна розривалася \"між настирливою ідеєю незахищеності й місіонерською запопадливістю\", що в принципі одне іншому не заважало. \r\nБойова й полководницька діяльність Г.О. Потьомкіна почалася в російсько-турецьку війну 1768-1774 року. Після боїв у Хотина в 1769 році він став генерал-майором \"за хоробрість і досвідченість у військових справах\". Під керівництвом П.О. Румянцева в 1770-1771 році й в 1773 Потьомкін брав участь в 15 боях, зробив свій внесок у блискучі перемоги російської армії при Ларге, Рябій могилі й Кагуле. За успішні бойові дії він став генерал-поручиком. Після вище зазначених подій майбутній «Князь Тавриди», завойовує серце імператриці й починає брати активну участь у зовнішній політиці. Після підписання Кучюк-Кайнарджийского договору, Росія одержала землі між Дніпром і Південним Бугом, Крим оголошений незалежним від Туреччини. Після цього ясновельможний на 17 років стане повновладним правителем і творцем Новоросійського краю. Перший час Потьомкін управляв краєм, перебуваючи в столиці, але місцева влада неухильно виконувала його вказівки. Указом від 16 січня 1775 року був створений спеціальний штаб, незалежний від канцелярії Малоросійського генерал-губернаторства. Знову таки штаб відігравав роль посередника, всі укази виходили від самого Потьомкіна у вигляді «ордерів». В наступні роки Потьомкін створить канцелярію, що буде управлятися безпосередньо їм. Сам Г.О. Потьомкін остаточно перебрався на південь в 1786 році й майже безвиїзно там перебував до самої своєї смерті 5 жовтня 1791 року5.\r\nОчоливши край, Потьомкін почав з того, що збільшив його територію, а саме приєднав: Миргородщину, Полтавщину, а також південні окраїни Слобідської України, одержавши, таким чином, вихід і до Азовського моря. Такими діями, щоправда, зі свого заступника й вчителя П. О. Румянцева, він створив собі ворога6. Стає ясним, що Потьомкін, як найближчий радник імператриці й генерал-губернатор, не міг не бути зацікавлений у повному приєднанні Криму. Можна привести фрагменти його особистого листа до імператриці, де він аргументовано, пояснив Катерині II, чому необхідно приєднати півострів:\r\n«.....К тому же не надлежит турков вмешивать в дела, Хану принадлежащие, чтобы они и мыслить не могли быть господами в татарском имении. Я все, Всемилостивейшая Государыня, напоминаю о делах, как они есть и где Вам вся нужна Ваша прозорливость, дабы поставить, могущие быть обстоятельства в Вашей Власти. Если же не захватите ныне, то будет время, когда все то, что ныне получим даром, станем доставить дорогою ценою. Изволите рассмотреть следующее: Крым положением своим разрывает наши границы. Нужна ли осторожность с турками по Бугу или со стороны кубанской - в обоих сих случаях и Крым на руках. Тут ясно видно, для чего Хан нынешний туркам неприятен: для того, что он не допустит их чрез Крым входить к нам, так сказать, в сердце. Положите ж теперь, что Крым Ваш и, что нету, уже сей бородавки на носу - вот вдруг положение границ прекрасное: по Бугу турки граничат с нами непосредственно, потому и дело должны иметь с нами прямо сами, а не под именем других. Всякий их шаг тут виден. Со стороны Кубани сверх частных крепостей, снабженных войсками, многочисленное войско Донское всегда тут готово. Доверенность жителей в Новороссийской губернии будет тогда несумнительна. Мореплавание по Черному морю свободное. А то, извольте рассудить, что кораблям Вашим и выходить трудно, а входить еще труднее. Еще в прибавок избавимся от трудного содержания крепостей, кои теперь в Крыму на отдаленных пунктах.\r\nВсемилостивейшая Государыня! Неограниченное мое усердие к Вам заставляет меня говорить: презирайте зависть, которая Вам препятствовать не в силах. Вы обязаны возвысить славу России. Посмотрите, кому оспорили, кто что приобрел: Франция взяла Корсику, Цесарцы без войны у турков в Молдавии взяли больше, нежели мы. Нет державы в Европе, чтобы не поделили между собой Азии, Африки, Америки. Приобретение Крыма ни усилить, ни обогатить Вас не может, а только покой доставит. Удар сильный - да кому? Туркам…....»7.\r\nТому вже в 1783 році до Російської імперії був приєднаний Кримський півострів. Територія зросла, хоча й фінансові витрати -теж. Управляючи краєм, Потьомкін користувався повною фінансовою самостійністю, при цьому, якщо засобів не вистачало, він без зазору совісті «запускав руку» у загальноімперський бюджет, без якого-небудь узгодження зі спеціальними державними установами. З одного боку, це похвально знаходити будь-які засоби для досягнення намічених цілей, але з іншої сторони цим - Потьомкін завдавав шкоди бюджету й робив зміст новоспеченої губернії дорогим8. \r\nВарто розглянути економічну політику князя, адже Крим став першим місцем, де був застосований режим Порто-Франко, дозволивши безмитне ввезення товарів. Князь був далекоглядною людиною, тому що в цьому, крім економічних вигід, бачив стимул заселення регіону людьми з інших країн. Можна вважати Потьомкіна батьком традиції – вкладання значних державних засобів у будівництво міст, що продовжилося й після його смерті. Був заснований ряд міст і безліч селищ, які є і донині. Перші серед них - Херсон, Сімферополь, Севастополь, Миколаїв, Маріуполь, Катеринослав (Дніпропетровськ), Елисаветград (Кіровоград), Ставрополь9. Розглядаючи потемкинську економічну політику, варто вказати на його таємний указ Муромцеву від 31 серпня 1775 року, що став на шляху розширення кріпосної залежності на території Новоросійського краю. Сам князь в 1776 році підтвердив вище відзначений указ своїм таємним «ордером» владі на місцях: «кріпаків не повертати». Але поки крипак прибіжить, багато часу пройде, тому Г.О. Потьомкін викликав розкольників, іноземних колоністів-німців, греків і вірменів із Криму, намагався удержати мусульман від виселення в Туреччину. Багато земель було роздано поміщикам внутрішніх губерній, які переселяли сюди своїх селян10.\r\nРезультатом цієї діяльності з\'явилося те, що населення Азовської й Новоросійської губерній, що входили в Екатеринославске намісництво, збільшилося з 1777 року по 1787 рік з 200 тис. до 725 тис. душ (помітимо, що все населення Росії по ревізії 1782 року склало 28 млн. чоловік)11. Серед різних економічних потемкинських заходів ще був і випуск власної регіональної монети «таврійської монети», на ній був зображений профіль імператриці, і перші монети були випущені до її приїзду. Місцем випуску монет було місто Феодосія (Кафу), але, на жаль в 1788 році по мало зрозумілих причинах справа була закрита особистим указом князя. \r\nВідзначимо, що князь, крім справ господарських, економічних і військових, не упускав з поля зору й міжконфесіональні відносини. Тому що край був населений людьми різних віросповідань, то в цьому аспекті політика князя так само була ліберальною. Г.О. Потьомкін дозволив розвиватися на території Новоросії всім вірам. Цікавий факт, що в Криму він дозволив уніатам і католикам зайняти кілька незначних мечетей, а інші заборонив торкати. В 1787 році імператриця віддала йому під керівництво Харківську губернію. І в тім же 1787 року 8 червня імператриця відмітила заслуги Потьомкіна: вона наказала \"Сенату заготовить похвальную грамоту с означением подвигов Господина Генерал-Фельдмаршала Князя Григория Александровича Потемкина в присоединении Тавриды к Империи Российской. В успешном заведении хозяйственной части и заселении губернии Екатеринославской, в строении городов и в умножении морских сил на Черном море, с прибавлением ему наименования Таврического\"12. \r\nУ господарській діяльності Потьомкін виявив себе теж надзвичайно яскраво. Одним з перших його указів була заборона на вирубку лісів на півдні України, що і так ними була не дуже багата. Є версія, що тому українці жили в хатах-мазанках і мало в кого підлога була покрита деревом. Він створив навіть Контору землеробства й домоведення, для успішної роботи якої він написав власну інструкцію. У ній давалися ради по пристрої господарства на основі європейських досягнень. У знову приєднаних територіях ґрунтувалися шкіряні, свічкові, цегельні, фаянсові й ін. фабрики. Сам князь віддавав перевагу росту приватної фабричної промисловості. Навіть у самого «ясновельможного» була сукняна фабрика в Дубровке, панчішна й капелюшна в Кременчуці, фаянсова в Катеринославі. Князь займався будівництвом доріг стратегічного й місцевого значення, заохочував впровадження нових посівних культур, розвиток виноробства й т.д. Боровся із заносяться з Туреччини й сусідніх регіонів епідеміями, найчастіше це була чуму13. \r\nБільшу роль зіграв Потьомкін як справжній творець Чорноморського флоту. Під його безпосереднім керівництвом були побудовані верфі в Херсоні, Миколаєві й Севастополі, створені військові порти й головна база флоту - Севастополь, органи керування флотом і морське училище в Херсоні. До початку війни було побудовано 46 кораблів. Крім цього виникла нова армія чисельністю в 150 тис. чоловік, виникли й виникали фортеці, оборонні споруди, склади. Ясно було, що Туреччина не забуде про втрату Криму, правда ні хто не знав, коли війна буде. Але ясновельможний князь був підготовлений. Нова кампанія була успішно проведена, Туреччина зрозуміла, що Північне Причорномор\'я й Крим їй не повернути.\r\nНевідомо, що ясновельможний князь хотів ще створити, про що мріяв, що ще намагався ввести. Зараз можна сказати точно, що його діяльність у багато разів була ширше й цікавіше. Він дозволив виявити свої полководницькі таланти О. В. Суворову Ф.Ф. Ушакову. Зміг довести, що будівництво нової Росії не закінчилося на Петрові I, що традиція продовжилася з Катериною II і її ясновельможним князем і таємним чоловіком Г.О. Потьомкіним – дійсно державним діячем.\r\nАнотація:стаття присвячена, деяким аспектам діяльності Г.О. Потьокіна на теренах нашого регіону або Новоросійського краю.\r\nРецензент:науковий керівник, кандидат історичних наук, професор Самойлов Ф.О. \r\nЛітература:\r\n1. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. – М. – Т. 7., 1894-1904. – С. 645.\r\n2. Жизнь князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. – С.-Питерсбург. – Ч. 1., 1811. – С. 82-110.\r\n3. Ключевский В.О. Курс русской истории. – М. – Ч. 5., 1989. – С. 35-37.\r\n4. Там же. – С. 39-43.\r\n5. Гончарук Т. Г. Григорій Потьомкін – Гетьман українського козацтва. – Одеса. – 2002. – С. 33.\r\n6. Загоровский Е. Организация управления Новороссией при Потемкине в 1774-1791. – С. 15-17.\r\n7. Жизнь князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. – С.-Питерсбург. – Ч. 2., 1811. – С. 9-15.\r\n8. Загоровский Е. Организация управления Новороссией при Потемкине в 1774-1791. – С. 26.\r\n9. Гончарук Т.Г. Григорій Потьомкін – Гетьман українського козацтва. С. 35-36.\r\n10. Загоровский Е. Экономическая политика Потемкина в Новороссии. – О. – 1926. – С. 8-9.\r\n11. История заселения Северного Причерноморье. – М. – 1956. С. 74-76.\r\n12. Загоровский Е. Организация управления Новороссией при Потемки не в 1774-1791. – С. 29.\r\n\r\n \r\n\r\n\r\n\r\n\r\n\r\n \r\n\r\n Із середини Х1Х ст.. зародилася версія про Г.О. Потьомкіна як про \"бездарного воєначальника\", \"заздрому тимчасовому правителі\", \"сибариті, що проводить час у нудьзі й ліні\", \"фавориті, обсипаному милостями імператриці\"1. Однак щира роль цього чудового державного й військового діяча Росії, талановитого адміністратора й дипломата дає йому незаперечне право на видатне місце в історії Росії й історії міста Одеси. \r\nЗ 1774 року до своєї смерті в 1791 року Потьомкін був співправителем Катерини II, визначаючи всю внутрішню й зовнішню політику Росії. Будучи людиною російської культури й глибоко розуміючи національні завдання й інтереси, він робив на Катерину II, німку за походженням, відповідний вплив. Масштаб особистості й розмах діяльності Потьомкіна особливо яскраво виявився в керівництві Військовою колегією в 1774-1791 роках, освоєнню Причорномор\'я в 1776-1791 роках та в російсько-турецькій війні 1787-1791 року. Саме діяльності ясновельможного князя в Північне Причорномор\'і присвячена наша стаття. Безумовно, освоєння нашого краю, будівництво міст його військове зміцнення й економічний розвиток – це значною мірою робота Г. О. Потьомкіна2. Діяльність князя, як ми вже підкреслили, була в виший ступені різнобічною, тому ми зупинимося на деяких найбільш істотних її аспектах.\r\nПерш, ніж почати розгляд його діяльності, звернемося до джерел. Власне кажучи, до того, що підштовхнуло Г. О. Потьомкіна бути яскравим прибічником політики Катерини II стосовно даного регіону. Якщо під керівництвом Петра I була вирішена перша з головних зовнішньополітичних завдань, що стояли перед країною ще із часу утворення Російськоі централізованої держави - оволодіння виходом до Балтійського моря, то під керівництвом князя Г. О. Потьомкіна була вирішено друге завдання - закріплення Росії на берегах Чорного моря й освоєння величезних родючих територій Півдня Росії. Дане питання давно цікавило правителів імперії: просунути південні границі держави до його природних меж, тобто до берегової лінії Чорного моря із Кримом і Азовським морем і до Кавказького хребта. Саме закріплення Росії на берегах Чорного моря, стає однієї з головних зовнішньополітичних концепцій у діяльності Катерини II3.\r\nМи не будемо вдаватися в міжнародні відносини, політичні дуелі, військові коаліції тощо. Коротко торкнемося лише завдань і характеру зовнішньої політики Росії, що грає немаловажну роль в розгляді даної проблеми. \r\nЗабезпечення виходу до Чорного моря, необхідність у якому потребувало:\r\nПрагнення економічного розвитку Росії, через це, придбати нові землі на Півдні, а головне, забезпечити контроль над устями рік, що впадають у Чорне море, домогтися права вільного проходження флоту через протоки Босфор і Дарданелли з метою розвитку торгівлі. (Особливо насущної це завдання ставало з розвитком ринкових відносин і ростом попиту на сільськогосподарську продукцію в Європі;\r\nПрагненням зміцнити воєнно-стратегічні позиції на південних рубежах, а із цією метою створити свій власний військовий флот на Чорному морі й ліквідувати постійне джерело небезпеки, з боку васала Османської імперії - Кримського ханства.\r\nГеополітичними міркуваннями Катерини II, що надихаються теорією \"Москва - третій Рим\" і заснованими на активізації боротьби поневолених Туреччиною християнських і слов\'янських народів, що розраховували на підтримку Росії.\r\nПротистояння Англії й Франції, які не бажали посилення Росії, протистояли росту її впливу в Європі. Крім вище зазначеного протистояння, Росію на зіткнення з османами штовхали підступи французького двору і їхніх послів при султанах4.\r\nРішення поставлених завдань, з одного боку, мало прогресивне значення, тому що відповідало національним інтересам Росії, а, з іншої, зміцнювало самодержавство, вимагало величезних витрат і жертв із боку народів Росії, підсилювало екстенсивний характер розвитку російської цивілізації. При цьому в зовнішній політиці Росії вигадливо сполучалося прагнення забезпечити безпеку своїх границь, з потребою в завоюваннях. Країна розривалася \"між настирливою ідеєю незахищеності й місіонерською запопадливістю\", що в принципі одне іншому не заважало. \r\nБойова й полководницька діяльність Г.О. Потьомкіна почалася в російсько-турецьку війну 1768-1774 року. Після боїв у Хотина в 1769 році він став генерал-майором \"за хоробрість і досвідченість у військових справах\". Під керівництвом П.О. Румянцева в 1770-1771 році й в 1773 Потьомкін брав участь в 15 боях, зробив свій внесок у блискучі перемоги російської армії при Ларге, Рябій могилі й Кагуле. За успішні бойові дії він став генерал-поручиком. Після вище зазначених подій майбутній «Князь Тавриди», завойовує серце імператриці й починає брати активну участь у зовнішній політиці. Після підписання Кучюк-Кайнарджийского договору, Росія одержала землі між Дніпром і Південним Бугом, Крим оголошений незалежним від Туреччини. Після цього ясновельможний на 17 років стане повновладним правителем і творцем Новоросійського краю. Перший час Потьомкін управляв краєм, перебуваючи в столиці, але місцева влада неухильно виконувала його вказівки. Указом від 16 січня 1775 року був створений спеціальний штаб, незалежний від канцелярії Малоросійського генерал-губернаторства. Знову таки штаб відігравав роль посередника, всі укази виходили від самого Потьомкіна у вигляді «ордерів». В наступні роки Потьомкін створить канцелярію, що буде управлятися безпосередньо їм. Сам Г.О. Потьомкін остаточно перебрався на південь в 1786 році й майже безвиїзно там перебував до самої своєї смерті 5 жовтня 1791 року5.\r\nОчоливши край, Потьомкін почав з того, що збільшив його територію, а саме приєднав: Миргородщину, Полтавщину, а також південні окраїни Слобідської України, одержавши, таким чином, вихід і до Азовського моря. Такими діями, щоправда, зі свого заступника й вчителя П. О. Румянцева, він створив собі ворога6. Стає ясним, що Потьомкін, як найближчий радник імператриці й генерал-губернатор, не міг не бути зацікавлений у повному приєднанні Криму. Можна привести фрагменти його особистого листа до імператриці, де він аргументовано, пояснив Катерині II, чому необхідно приєднати півострів:\r\n«.....К тому же не надлежит турков вмешивать в дела, Хану принадлежащие, чтобы они и мыслить не могли быть господами в татарском имении. Я все, Всемилостивейшая Государыня, напоминаю о делах, как они есть и где Вам вся нужна Ваша прозорливость, дабы поставить, могущие быть обстоятельства в Вашей Власти. Если же не захватите ныне, то будет время, когда все то, что ныне получим даром, станем доставить дорогою ценою. Изволите рассмотреть следующее: Крым положением своим разрывает наши границы. Нужна ли осторожность с турками по Бугу или со стороны кубанской - в обоих сих случаях и Крым на руках. Тут ясно видно, для чего Хан нынешний туркам неприятен: для того, что он не допустит их чрез Крым входить к нам, так сказать, в сердце. Положите ж теперь, что Крым Ваш и, что нету, уже сей бородавки на носу - вот вдруг положение границ прекрасное: по Бугу турки граничат с нами непосредственно, потому и дело должны иметь с нами прямо сами, а не под именем других. Всякий их шаг тут виден. Со стороны Кубани сверх частных крепостей, снабженных войсками, многочисленное войско Донское всегда тут готово. Доверенность жителей в Новороссийской губернии будет тогда несумнительна. Мореплавание по Черному морю свободное. А то, извольте рассудить, что кораблям Вашим и выходить трудно, а входить еще труднее. Еще в прибавок избавимся от трудного содержания крепостей, кои теперь в Крыму на отдаленных пунктах.\r\nВсемилостивейшая Государыня! Неограниченное мое усердие к Вам заставляет меня говорить: презирайте зависть, которая Вам препятствовать не в силах. Вы обязаны возвысить славу России. Посмотрите, кому оспорили, кто что приобрел: Франция взяла Корсику, Цесарцы без войны у турков в Молдавии взяли больше, нежели мы. Нет державы в Европе, чтобы не поделили между собой Азии, Африки, Америки. Приобретение Крыма ни усилить, ни обогатить Вас не может, а только покой доставит. Удар сильный - да кому? Туркам…....»7.\r\nТому вже в 1783 році до Російської імперії був приєднаний Кримський півострів. Територія зросла, хоча й фінансові витрати -теж. Управляючи краєм, Потьомкін користувався повною фінансовою самостійністю, при цьому, якщо засобів не вистачало, він без зазору совісті «запускав руку» у загальноімперський бюджет, без якого-небудь узгодження зі спеціальними державними установами. З одного боку, це похвально знаходити будь-які засоби для досягнення намічених цілей, але з іншої сторони цим - Потьомкін завдавав шкоди бюджету й робив зміст новоспеченої губернії дорогим8. \r\nВарто розглянути економічну політику князя, адже Крим став першим місцем, де був застосований режим Порто-Франко, дозволивши безмитне ввезення товарів. Князь був далекоглядною людиною, тому що в цьому, крім економічних вигід, бачив стимул заселення регіону людьми з інших країн. Можна вважати Потьомкіна батьком традиції – вкладання значних державних засобів у будівництво міст, що продовжилося й після його смерті. Був заснований ряд міст і безліч селищ, які є і донині. Перші серед них - Херсон, Сімферополь, Севастополь, Миколаїв, Маріуполь, Катеринослав (Дніпропетровськ), Елисаветград (Кіровоград), Ставрополь9. Розглядаючи потемкинську економічну політику, варто вказати на його таємний указ Муромцеву від 31 серпня 1775 року, що став на шляху розширення кріпосної залежності на території Новоросійського краю. Сам князь в 1776 році підтвердив вище відзначений указ своїм таємним «ордером» владі на місцях: «кріпаків не повертати». Але поки крипак прибіжить, багато часу пройде, тому Г.О. Потьомкін викликав розкольників, іноземних колоністів-німців, греків і вірменів із Криму, намагався удержати мусульман від виселення в Туреччину. Багато земель було роздано поміщикам внутрішніх губерній, які переселяли сюди своїх селян10.\r\nРезультатом цієї діяльності з\'явилося те, що населення Азовської й Новоросійської губерній, що входили в Екатеринославске намісництво, збільшилося з 1777 року по 1787 рік з 200 тис. до 725 тис. душ (помітимо, що все населення Росії по ревізії 1782 року склало 28 млн. чоловік)11. Серед різних економічних потемкинських заходів ще був і випуск власної регіональної монети «таврійської монети», на ній був зображений профіль імператриці, і перші монети були випущені до її приїзду. Місцем випуску монет було місто Феодосія (Кафу), але, на жаль в 1788 році по мало зрозумілих причинах справа була закрита особистим указом князя. \r\nВідзначимо, що князь, крім справ господарських, економічних і військових, не упускав з поля зору й міжконфесіональні відносини. Тому що край був населений людьми різних віросповідань, то в цьому аспекті політика князя так само була ліберальною. Г.О. Потьомкін дозволив розвиватися на території Новоросії всім вірам. Цікавий факт, що в Криму він дозволив уніатам і католикам зайняти кілька незначних мечетей, а інші заборонив торкати. В 1787 році імператриця віддала йому під керівництво Харківську губернію. І в тім же 1787 року 8 червня імператриця відмітила заслуги Потьомкіна: вона наказала \"Сенату заготовить похвальную грамоту с означением подвигов Господина Генерал-Фельдмаршала Князя Григория Александровича Потемкина в присоединении Тавриды к Империи Российской. В успешном заведении хозяйственной части и заселении губернии Екатеринославской, в строении городов и в умножении морских сил на Черном море, с прибавлением ему наименования Таврического\"12. \r\nУ господарській діяльності Потьомкін виявив себе теж надзвичайно яскраво. Одним з перших його указів була заборона на вирубку лісів на півдні України, що і так ними була не дуже багата. Є версія, що тому українці жили в хатах-мазанках і мало в кого підлога була покрита деревом. Він створив навіть Контору землеробства й домоведення, для успішної роботи якої він написав власну інструкцію. У ній давалися ради по пристрої господарства на основі європейських досягнень. У знову приєднаних територіях ґрунтувалися шкіряні, свічкові, цегельні, фаянсові й ін. фабрики. Сам князь віддавав перевагу росту приватної фабричної промисловості. Навіть у самого «ясновельможного» була сукняна фабрика в Дубровке, панчішна й капелюшна в Кременчуці, фаянсова в Катеринославі. Князь займався будівництвом доріг стратегічного й місцевого значення, заохочував впровадження нових посівних культур, розвиток виноробства й т.д. Боровся із заносяться з Туреччини й сусідніх регіонів епідеміями, найчастіше це була чуму13. \r\nБільшу роль зіграв Потьомкін як справжній творець Чорноморського флоту. Під його безпосереднім керівництвом були побудовані верфі в Херсоні, Миколаєві й Севастополі, створені військові порти й головна база флоту - Севастополь, органи керування флотом і морське училище в Херсоні. До початку війни було побудовано 46 кораблів. Крім цього виникла нова армія чисельністю в 150 тис. чоловік, виникли й виникали фортеці, оборонні споруди, склади. Ясно було, що Туреччина не забуде про втрату Криму, правда ні хто не знав, коли війна буде. Але ясновельможний князь був підготовлений. Нова кампанія була успішно проведена, Туреччина зрозуміла, що Північне Причорномор\'я й Крим їй не повернути.\r\nНевідомо, що ясновельможний князь хотів ще створити, про що мріяв, що ще намагався ввести. Зараз можна сказати точно, що його діяльність у багато разів була ширше й цікавіше. Він дозволив виявити свої полководницькі таланти О. В. Суворову Ф.Ф. Ушакову. Зміг довести, що будівництво нової Росії не закінчилося на Петрові I, що традиція продовжилася з Катериною II і її ясновельможним князем і таємним чоловіком Г.О. Потьомкіним – дійсно державним діячем.\r\nАнотація:стаття присвячена, деяким аспектам діяльності Г.О. Потьокіна на теренах нашого регіону або Новоросійського краю.\r\nРецензент:науковий керівник, кандидат історичних наук, професор Самойлов Ф.О. \r\nЛітература:\r\n1. Энциклопедический словарь Брокгауза и Эфрона. – М. – Т. 7., 1894-1904. – С. 645.\r\n2. Жизнь князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. – С.-Питерсбург. – Ч. 1., 1811. – С. 82-110.\r\n3. Ключевский В.О. Курс русской истории. – М. – Ч. 5., 1989. – С. 35-37.\r\n4. Там же. – С. 39-43.\r\n5. Гончарук Т. Г. Григорій Потьомкін – Гетьман українського козацтва. – Одеса. – 2002. – С. 33.\r\n6. Загоровский Е. Организация управления Новороссией при Потемкине в 1774-1791. – С. 15-17.\r\n7. Жизнь князя Григория Александровича Потемкина-Таврического. – С.-Питерсбург. – Ч. 2., 1811. – С. 9-15.\r\n8. Загоровский Е. Организация управления Новороссией при Потемкине в 1774-1791. – С. 26.\r\n9. Гончарук Т.Г. Григорій Потьомкін – Гетьман українського козацтва. С. 35-36.\r\n10. Загоровский Е. Экономическая политика Потемкина в Новороссии. – О. – 1926. – С. 8-9.\r\n11. История заселения Северного Причерноморье. – М. – 1956. С. 74-76.\r\n12. Загоровский Е. Организация управления Новороссией при Потемки не в 1774-1791. – С. 29.\r\n\r\n \r\n\r\n\r\n\r\n\r\n\r\n \r\n\r\n

Только зарегистрированные пользователи могут оставлять комментарии.
Пожалуйста авторизируйтесь или зарегистрируйтесь.

Комментарии

Powered by AkoComment 2.0!

 
Copyright © 2005-2017 Clio Soft. All rights reserved. E-mail: clio@mail.ru T= 0.016961 с. Яндекс.Метрика